Новини
"Українский француз" - цікаве інтерв'ю Віктора Карбівського для редакції журналу Агроперспектива
Вони такі різні… Випускники сільгоспакадемії, аграрного університету чи, в сучасній інтерпретації, НУБіП.
Водночас вони такі схожі: амбітні, щирі, честолюбиві, з особливим почуттям до рідної землі.
Люди — за плечима котрих сучасне аграрне виробництво.
Його ім’я Віктор. Переможець. І багато вершин у нього ще попереду. Але нинішня теж достойна.
Генеральний директор. Отож, гість журналу «АГРО ПЕРСПЕКТИВА» — Віктор Карбівський, керівник компанії «Лімагрейн Україна».
Два роки тому Ви очолили компанію Лімагрейн в Україні. Що вдалося зробити? Які перед вами ставлять завдання французи? І загалом: наскільки складно бути генеральним директором?
Пропоную почати з того, що вдалося. За останні два сезони компанія Лімагрейн укріпила свої позиції практично по усіх польових культурах, які представлені на ринку, це насіння кукурудзи, соняшнику, зернових та озимого ріпаку.
Вдалося розвинути наш корпоративний, колективний, я би навіть сказав, сімейний дух у Лімагрейн.
У нас особлива атмосфера всередині колективу. Мені
вдається її зберігати.
Ще одне моє досягнення — якісне покращення команди. Коли кілька років тому я прийшов у компанію (спочатку на позицію комерційного директора), то працювало 10 осіб. Потім штат почав рости. Наразі в компанії працює 75 осіб. І ми чимало
вкладаємо в розвиток людей, у навчання: тренінги
різного плану, як і в Україні, так і за межами України.
Інвестиції в кадри дають хороші результати. Про що мова? Ми щороку виводимо на ринок від 10 до 15 продуктів. Зазначу, що вважаю однією з головних переваг Лімагрейн її багатогранність із точки зору культур. Компанія на сьогодні має в портфелі фактично всі польові культури, які вирощуються в Україні. Починаємо від ячменів, як ярових, так і озимих, йдемо далі — горох, пшениця, кукурудза, ріпаки, соняшник. Навіть льон є.
Звичайно, таке різноманіття насіння потребує і часу, і енергії, аби гідно презентувати ці продукти на ринку, аби правильно донести до кінцевого споживача переваги кожного з продуктів.
Компанія Лімагрейн працює на українському ринку через мережу дистриб’юторів як національних, так і регіональних. Паралельно наша команда тісно співпрацює з господарствами.
Ще раз повторю: наша ціль — аби сільськогосподарський виробник чітко розумів та користувався перевагами наших продуктів.
Якщо порівняти посаду генерального директора
в Україні та в інших країнах, то потрібно визначитися, з якою саме країною порівнювати, адже Лімагрейн представлена в 55 країнах світу, а насіння продає на ринки в понад 150 країн.
Якщо взяти, наприклад, Францію. Адже аграрну Україну часто порівнюють саме з цією європейською державою.
Якщо взяти Францію та Україну, то маємо багато спільного, наші країни об’єднує низка речей, однак багато що і відрізняє нас.
Перш за все, це розміри господарств. Безумовно, в Україні господарства набагато більші, особливо з точки зору землі в обробітку. Другий момент, який би я відзначив, це коливання
на ринку. Для Франції коливання в межах 1–2% — це вже суттєві коливання. В Україні — 15–20% — абсолютно нормально. Якщо ми говоримо, зокрема, про кукурудзу чи соняшник, у нас може бути плюс-мінус до півмільйона
гектарів посівних площ, а в них загальна площа
тієї чи іншої культури може бути 500 тисяч гектарів. Ринки в Європі є стабільними й добре прогнозованими. Наші ж ринки досить цікаві, але вони і досить волатильні.
В Україні на аграрні ринки впливає безліч факторів. Перш за все, політична та економічна ситуації в країні. Плюс Україна відчутно залежить від зовнішніх факторів, зокрема від стану світової економіки. Чому? Якщо буде чергова світова криза,
то, відповідно, менше грошей буде вкладатися в економіки тих чи інших країн. Ми з вами знаємо, що Україна потребує досить великих інвестицій, від цього фактору ми значною мірою залежимо.
Так, у 2019 році можна спостерігати вперше за останні кілька років (починаючи з 2014) ріст, є приріст ВВП, але ми ще навіть не повернулися до показників того ж 2014 року.
Якщо поглянемо за океан, то десь можемо порівнювати Україну з Аргентиною чи Бразилією, але, тим не менше, ми різні. Наприклад, Бразилія може вирощувати по два врожаї на рік. Для Бразилії найбільш затратна частина пов’язана з
логістикою. Тому, якщо оцінювати експортні позиції, то ми абсолютно конкуруємо, особливо в сегменті кукурудзи. Враховуючи той факт, що аграрна Україна експортоорієнтована країна ми маємо постійно моніторити ринки, спостерігати, як вони будуть розвиватися, бо від цього залежить, що ми будемо вирощувати в Україні.
От Ви згадали про потребу в інвестиціях. Чи розглядає компанія проект будівництва власного заводу в Україні?
На сьогодні компанія Лімагрейн має українського партнера з вирощування насіння та доробляє насіння на заводі в Черкасах компанія «МАЇС».
Хочу зазначити, що перша і основна справа для «Лімагрейн» — це інвестиції в науково-селекційну роботу. Наш головний напрямок – наукові розробки, селекційні програми.
Тому перші інвестиції були зроблені в дослідно-селекційну станцію, яка знаходиться теж на Черкащині, в Маньківському районі.
Щодо власного заводу на території України. Ми вивчаємо питання. Візьмімо, наприклад, таку культуру, як соняшник. Є свої нюанси. Перш за все — просторова ізоляція. Друге, багато хто, не має значення, фермер чи великі компанії, ще не повністю готові працювати з українським виробництвом. Тут мають бути враховані всі деталі. Тому ми досить зважено підходимо до цього питання, вивчаємо ситуацію на ринку. Якщо виникне потреба, то інвестиції у власне виробництво
в Україні обов’язково будуть.
Наскільки просто наразі імпортувати насіння? Нема ніяких перешкод? Діалог влади та бізнесу конструктивний?
Скажу так. За останні роки, по суті, обмежень чи перепон не було. Єдиний виняток — минулий рік.
Ми мали блокування партії насіння на Чернівецькій митниці. Але це, вважаю, виняток. Всі судові справи ми виграли, хоча, звичайно, це додаткові витрати і неприємний осад у душі.
Які плани має компанія щодо українського ринку. За оцінками, в 2017 році, в сегменті кукурудзи (я так розумію, що це основна культура) Лімагрейн займала четверту сходинку і мала 6% ринку. Яких висот хочете досягти?
Так, ви правильно зазначили: наша частка в сегменті кукурудзи близько 6%. Однак останнього сезону площі зросли, тому ми знову оцінюємо свою частку на цьому ж рівні. Які наші плани? Звичайно зростати. Як на мене, то можемо говорити про 10% на перспективу. Це цілком закономірне та логічне зростання.
Наскільки складно конкурувати в сегменті насіння кукурудзи? Адже пропозиція на ринку достатня як селекції українських компаній, так і насіння від відомих світових виробників.
Український ринок надзвичайно конкурентний. Чому? Україна №1 щодо посівних площ під цією культурою в Європі (4,5-5 млн га). Ви самі спостерігаєте зміни на ринку. Деякі гравці стали ще більшими: хтось — за рахунок поглинання, хтось —
за рахунок злиття. Конкуренція жорстка й вона буде тільки посилюватися. Але в нашій спеціалізації криється і наша сила.
Лімагрейн — виключно насіннєва компанія. Усі наші проекти, інноваційні рішення пов’язані з насінням. І ті проекти, які вже працюють, чи зареєстровані нові продукти, чи те, що плануємо на перспективу, додають нам упевненості в завтрашньому дні. Можемо сміливо сказати, що крок за кроком будемо завойовувати ринок. Звичайно, додавати по 3% в рік нереально, зважаючи на момент конкуренції, але зростати на 1% щороку абсолютно реально.
Як Ви вважаєте, наскільки врожайність кукурудзи залежить саме від насіння? Існує така думка, що залежність врожаю від насіння становить близько 30%.
Зустрічне питання: ви говорите про насіння чи
конкретний вибраний гібрид?
Як я розумію, впливає все: і гібрид, і конкретне поле, і ґрунт, і регіон.
Десь із вами я згідний. Ми проводили власні оцінювання і дійшли висновку, що від культури, від посівного матеріалу залежить від 30% до 50% і навіть більше. І якість зерна, і рівень урожайності.
На сьогодні переважна частина України перебуває
в досить жорстких погодних умовах, тому вибір гібриду, а саме головне — його характеристики та ті рекомендації, які отримує господарство, — один із головних факторів успіху. Важливо донести продукт у правильне місце, в правильні руки, в правильний час.
Чому? Тому що наші аграрії мають колосальний вибір гібридів від різних виробників. Інколи господарство вирощує більше 20 гібридів кукурудзи на 4–5 тисячах гектарів.
Практично всі проводять багато тестувань на полі: і агрохолдинги, і середні господарства. Деякі щороку висівають і тестують по кілька сотень різних гібридів. Зробити вибір потім надзвичайно складно. Але господарі надають перевагу тим продуктам, які з року в рік показують стабільні результати, в яких аграрії впевнені. Дійсно, потрібно працювати з фермерами, слід демонструвати та доносити переваги того чи іншого продукту. Як правило, будь-який виробник починає з невеликої площі, якщо мова йде про новий продукт. Варто зазначити, що аграрії цікавляться новинками, адже всі хочуть покращити результати на полі.
Подивімося на Україну й урожайність кукурудзи 10–15 років тому та зараз. Можемо впевнено говорити про те, що врожайність виросла на 50–60%.
У 2018 році була зафіксована рекордна врожайність — 7,8 тонн/гектара. Особисто я вважаю, що це чудовий результат, враховуючи, що основна частина культури вирощена без поливу. Якщо говоримо за Степ чи за південь країни, то там показники гірші. Але врожайність у центрально-західних регіонах України подекуди краща, ніж у Європі. Звичайно, змінилися технології, покращився обробіток ґрунту, на полях нині працює потужна техніка. Але ключовими факторами успіху є якісне насіння, потужна генетика та інвестиції.
А потенціалу є куди рости?
Безперечно. Як я вже казав, велика частина кукурудзи вирощується в степу та на півдні, а там лімітуючим фактором є волога. Вважаю, що в перспективі площі під поливом будуть
збільшуватися, відтак, і врожайність має всі шанси на ріст. Паралельно всі компанії, у тому числі й Лімагрейн, працюють із генетикою, усі націлені на виведення посухостійких гібридів. Зокрема, у нас є проект Hydraneo®. Гібриди, які входять у групу «Гідранео», посухостійкі, і в цьому головна їхня перевага. Навіть у засушливі роки вони формують достойний урожай. Якщо це південь, степ, то 6+ тонн із гектара вони забезпечать. В інтенсивних умовах вони формують досить високу врожайність — до 14 тонн із гектара. Це реалії українських полів.
Наш яскравий представник — гібрид Адевей, один із лідерів на ринку. Це унікальний продукт. Чому? По-перше, він має надзвичайно потужний стартовий ріст, адаптований до найранніших строків посіву, унікальне ФАО 290. Я би сказав так: продукт надзвичайно надійний, особливо в критичних погодних умовах.
Ви одна з небагатьох компаній, котра пропонує силосні гібриди.
Так, маємо окремий силосний напрямок. Це не випадково, хоча в Україні силосні гібриди займають не такі великі площі. За нашими оцінками, плюс-мінус 250 тисяч гектарів.
Компанія «Лімагрейн» більше 20 років займає перші місця по продуктах, які призначені для вирощування силосної кукурудзи. У чому їх перевага?
Збалансованість — пункт перший. Тобто, надходження енергії від самого качана, а також від листя та стебла. Перетравність зеленої маси — пункт другий. Якщо дотримуватися рекомендацій наших спеціалістів, якщо все робити правильно і вчасно, то ми з впевненістю можемо констатувати: господарства, які працюють з нами, причому працюють багато років, мають позитивну динаміку в тваринництві. Надої молока в таких господарствах зростають. Господарства, які інвестують в поголів’я, побудували сучасні ферми і шукають шляхи покращення ефективності виробництва молока, знаходять для себе гарну відповідь у наших гібридах.
Шкода, що тваринництво дуже повільно розвивається, охочих вкладати в цю галузь мало. Але мені імпонує така думка: ті, хто нині інвестують у тваринництво, інвестують у велике майбутнє. Чому? Ми знаємо: щоб побудувати тваринницький
комплекс, потрібні великі інвестиції, а окупність цих інвестицій буде не така швидка, як у рослинництві. Але я поважаю таких господарів, вони справді роблять достойну справу й інвестують у майбутнє.
От Ви згадали про господарства. А хто більш вдячний клієнт? Фермери чи холдинги? Раніше якось усі орієнтувалися на холдинги, а потім зрозуміли, що холдинги — це така палиця, яка має два кінці… Інколи ризиковано постачати ресурси великим землевласникам.
Знаєте, Україна — велика аграрна країна. Десь 70% території можемо використовувати для сільськогосподарського виробництва. Маємо більше 40 млн сільгоспугідь. І, як на мене, місця вистачить для всіх форм ведення господарства.
Це і великі агрохолдинги, які задають тон у сучасних технологіях. Це й середні господарства, які демонструють гарні здобутки та є прикладом для багатьох, обробляючи від 3 до 10 тисяч гектарів. Це господарства, що міцно стоять на ногах.
Мають розвиватися і невеликі фермерські господарства. Хоча для них треба концентруватися на вирощуванні овочів, ягід, створювати робочі місця. Фермери й індивідуали — це певний
сільський соціум. Як для мене, усі форми власності мають місце бути та повинні працювати у нас в Україні.
Ми співпрацюємо з усіма господарствами: агрохолдингами та невеличкими підприємствами, але через мережу наших дистриб’юторів.
По ходу запитання. Наскільки ваші клієнти вірні? Вони з сезону в сезон працюють із вами, чи є відтік клієнтів, і від чого це залежить? Чи стрибати від постачальника до постачальника аграрії не практикують?
Переважна більшість господарств, як правило, — наші постійні клієнти. Якщо почали співпрацю, якщо це взаємовигідно й господарство отримує гарні результати, то виробник не бачить необхідності змінювати постачальника.
Орієнтовно, 80% господарств — це наші постійні клієнти.
Більше того, багато хто з них навіть розширює співпрацю. Наприклад, почали працювати по одній культурі, а, познайомившись із продуктами, уже хочуть співпрацювати й по іншій культурі.
Ви маєте дослідну станцію. Наскільки наука важлива для насіннєвого бізнесу?
Наука відіграє ключову роль. Подивіться: у сегменті соняшнику, кукурудзи тон задають іноземні гібриди (у тому числі завдяки колосальним науковим розробкам селекціонерів).
Окремий предмет розмови — це пшениці, ячмені. Говорімо відверто: де в Україні є нереалізований величезний потенціал? Це — пшениця, збільшення врожайності цієї культури. Наведу такий приклад.
Років 4 тому наша компанія зареєструвала один із сортів, назва Колонія. Господарство «Сокільча», що на Житомирщині, зібрало цього сорту по 125 центнерів з гектара. Так, площа під пшеницею була невелика, трохи більше 30 гектарів. Але результат — 12 тонн. Після цього випадку багато господарств, які сіяли «Колонію», підтвердили цю
врожайність: 10–11 тонн із гектара.
Про що це свідчить? Про те, що потенціал у пшениці великий, але віддача від насіння зернових для селекційних компаній досить маленька.
Чому маленька? В Україні багато господарств використовують власне насіння, хоча воно низької репродукції, але маємо те, що маємо.
Будьмо відвертими: здебільшого аграрії не готові платити роялті за використання сорту. Від цього страждають усі: і, перш за все, вітчизняні науково-селекційні установи. Вітчизняна наука не має достатньо коштів, щоб вкладатися в наукові програми та розробки. Але програми по пшениці — перспективна справа. Вважаю, що це тільки питання часу. Я вірю, що ситуація зміниться, що ринок насіння стане цивілізований, і врешті-решт компанії, що займаються генетикою, зможуть інвестувати безпосередньо в пшениці. І сільгоспвиробникам буде вигідно купувати гарне насіння, якісне, і таким чином урожайність пшениці буде зростати. А загалом це нові можливості для нас, для України.
Ви зачепили болючу тему: роялті. Як багато потрібно часу, аби ринок насіння в Україні став цивілізований?
Існує комплекс проблем, які потребують свого розв’язання. По-перше, глобальна економічна ситуація. По-друге, питання залежить і від ринку землі також. По-третє, існує пряма залежність від інвестиційного клімату в Україні. Хоча маю зазначити, що є багато господарств, які платять роялті, які
розуміють, що це. Такі господарі налаштовані на максимальний результат, вони хочуть отримувати якісне
насіння, вони їздять багато по світу, знайомляться з
передовими технологіями. І головне: аграрії розуміють, що на насінні економити не варто.
А з точки зору законодавства абсолютно всі
нормативні акти є?
Нам потрібно багато ще доопрацьовувати. Наразі ми проводимо чимало профільних зустрічей, ведемо переговори, консультуємося з європейськими колегами. Знаєте, має бути спільний діалог трьох сторін. Перш за все, компанія-селекціонер. Друга сторона — це сільгоспвиробник. І, звичайно, держава як регулюючий орган. Коли правила на ринку насіння будуть відпрацьовані й усі моменти погоджені, то це, ще раз повторюю, нові можливості для зернового ринку України. І нові можливості для вітчизняних наукових установ,
котрі займаються селекцією зернових культур.
Досить великі площі пшениці засіваються українським, вітчизняним насінням. Ми говоримо за південь, ми говоримо за степову зону, де досить жорсткі умови.
Ви згадали про ринок землі. Ваше бачення: дозволити купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення чи чекати, хоча не зрозуміло скільки?
Тут однозначно відповісти важко. Чому? По-перше, якщо існуватиме заборона на купівлю-продаж, то автоматично, як на мене, у головах людей постійно буде думка: «Табу на володіння».
А власність передбачає право продажу. Інші питання: коли продавати, як продавати, за які гроші, як оцінювати, кому продавати? Потрібен час, аби чітко окреслити всі питання та
акценти. Потрібно встановити, кому належить ця земля. Ми всі добре знаємо сумну статистику: з кожним роком кількість населення похилого віку скорочується, особливо в селах. Є різні цифри (десь звучало 4,5 млн гектарів), але так чи інакше багато земель, які не мають власників. Діти або живуть
у містах, або за межами країни.
Плюс кадастр. Він є, але недосконалий, там багато спірних моментів із власниками. Коли вирішимо ці моменти, то тільки потім вводити цивілізований продаж-купівлю землі. Поспішати не варто, хоча й затягувати питання також не потрібно.
Ще одна «довгограюча» тема — підробки на ринку насіння. Наскільки ця проблема є наразі гострою? Чи стикалася компанія з підробками? Як у таких ситуаціях діяти?
Стикалася. Мали таку ситуацію. Минулого року одне господарство посіяло наше насіння — гібрид «Тунка», а частину поля — насінням невідомого походження цього гібриду. Потім викликали нашого представника й нумо бідкатися: «От ми посіяли один гібрид, а поле — як розділене навпіл. Одна частина вражена вовчком, а інша не вражена». Почали розбиратися, у кого насіння придбав. Керівник
зізнався, що партію купив у дистриб’ютора, а частину хтось йому поставив за півціни.
Тому проблема є. Як правило, більше страждають невеликі господарства, які намагаються зекономити.
Як побороти це явище? Є рецепт?
Як побороти? Насамперед, мовою економіки. Думаю, хто спробував сіяти дешеве й обпікся, більше на цю вудочку не попадеться. Для нього — це найкраща наука, хоча це поганий приклад.
Ми рекомендуємо просту зрозумілу формулу. Насіння треба купувати в офіційного дистриб’ютора. Є номери партій, є вся інформація: що, коли поставляється. Більше того, ми зберігаємо зразки насіння. Тобто, є система перевірки та контролю.
Відтак, можемо гарантувати якість, оригінальність насіння.
Нині дистриб’ютори не просто насіння продають, а всю технологію?
Так, у тому числі й технологію.
А ось ще таке запитання. Наскільки нові досягнення — метеостанції, дрони, роботи й таке інше — допомагають на полі. Наразі є дві думки. Одні вважають, що вся діджиталізація в агро — це чудово, а інші переконані, що живу людину, агронома на полі жоден робот не замінить. А Ви як вважаєте?
Ви правильно говорите, що технічні досягнення допомагають. Наприклад, застосування змінних норм висіву. У чому суть? Поле вноситься в базу даних. Сателіт його бачить, ми бачимо, що поле різне за рельєфом, за ґрунтами. Відповідно, від цього залежить і норма висіву: десь максимум, на іншій ділянці, навпаки, норма висіву буде зменшена. У результаті маємо збільшення врожайності та оптимізацію витрат. Це робоча схема, вона працює. Ми перевіряли. Надбавку отримували від 2% до 6% порівняно зі стандартним посівом. Це лише один маленький приклад.
А Ви особисто консерватор чи новатор? Ви готові постійно експериментувати, випробовувати нове, чи якісь речі мають біти стабільні?
Знаєте, сьогодні так усе стрімко розвивається. Хочемо ми цього чи не хочемо, але в більшості сфер спостерігається оцифрування всього, що оточує нас. Люди, які не цікавляться новим, новинками, їм буде досить сутужно завтра, а особливо післязавтра. Тому, як на мене, потрібно зберегти і дотримуватися в роботі правил, що гарантують результат. Тобто, речі, у яких упевнений, мають займати 75% бізнесу. І
приблизно 25% усе ж таки мають складати інноваційні
рішення, експерименти, тестування. Зупинятися не можна, потрібно постійно шукати краще.
У Вас профільна освіта. Ви керуєте насіннєвою компанією, це бізнес. Але якщо в широкому розумінні, то аграрний сектор — це бізнес чи галузь, яка має забезпечувати людей доступним та якісним продовольством?
За останні кілька років послабилася економіка, а сільське господарство набирає обертів. Наразі частка сільського господарства в загальному ВВП складає 18%. Про що це говорить? Ми — аграрна країна, хоча, з іншого боку це свідчить про те, що інші галузі економіки буксують, причому суттєво.
Якщо ми порівняємо Україну з Францією, то там сільське господарство займає в ВВП десь 1,9–2%.
Тому в Україні сільське господарство — це бізнес. Але з іншого боку: приблизно 31% населення проживає в сільській місцевості. Саме в селі зберігаються наша культура, традиції.
На тих людях, що живуть у сільській місцевості, а також на тих господарствах, що утримують села, лежить велика відповідальність.
Тому я би сформулював таким чином: сільське господарство — бізнес із високою соціальною відповідальністю.
А от якою має бути участь держави в розвитку сільського господарства? Вона має дотувати, давати гроші з бюджету чи не підтримувати село? Як має поводити себе держава, щоб усі учасники ринку були задоволені?
Пам’ятаєте, донедавна був єдиний механізм, як на мене, то непоганий, мова йде про пільги з ПДВ, які скасували з 2015 року. Якщо порівнювати нас із європейськими країнами, то бачимо, що аграрії України здатні вести свій бізнес без підтримки держави. Хоча, якщо не помиляюсь, у бюджеті в минулому році й поточному передбачено 5 чи 6 мільярдів
гривень на підтримку АПК. Але це копійки, якщо суму розділити на ті площі, що є в обробітку.
Я вважаю, що підтримка держави має бути. Це можуть бути спеціалізовані проекти: тваринництво, нішеві ринки.
А загалом держава має дотримуватися принципу: не заважати, а сприяти розвитку галузі.
Так чи інакше, сільгоспвиробники сплачують податки. Можливо, доцільно створити фонд, який використовувати на підтримку окремих проектів. Це як варіант, але головне, що підтримка має бути прозора, доступна та зрозуміла. Так чи інакше, господарники не чекають і не розраховують на підтримку. Більше того, вони платять податки, виплачують заробітну плату працівникам, утримують у багатьох селах
за рахунок господарства всю соціальну сферу. Колись давно, ще в школі я запам’ятав вислів учительки української літератури, що хлібороби віддають землі найкраще – теплоту своїх рук. І дійсно люди, які працюють в сільському господарстві – особливі, перш за все це оптимісти, які люблять свою справу і життя!
А от аграрний сектор якої країни вам імпонує? Ви, якщо я правильно розумію, багато їздите по світу?
Знаєте, мені імпонує французький аграрний сектор.
Чому? Там потужна та розвинена внутрішня переробка.
Це вражає, думаю, що це шлях, яким і ми повинні рухатися. На сьогодні Україна в основному експортує сировину і не завжди в преміальному ціновому сегменті. Ми продаємо на зовнішні ринки дуже багато фуражної групи. Хотілося б, щоб експорт був сфокусований на високомаржинальних продуктах. Чим більше буде створено в Україні переробних підприємств — великих і маленьких, різних форм власності, тим краще. Це, звичайно, робочі місця для наших людей, це і ріст ВВП. Потенціал українського АПК колосальний. Питання: як його реалізувати і коли його реалізувати? Отут багато що залежить від держави та правил роботи на ринку.
Чи змінилося сприйняття України аграрної у світі? Наприклад, 10 років тому і нині?
Якщо дивитися на експорт продовольства, то так, зміни є. Ми № 1 за експортом соняшникової олії, тобто ми — ключовий гравець на глобальному ринку. Друге, експорт пшениці та експорт кукурудзи стрімко зростають. Ми конкурентні на цих ринках, нас поважають.
Вважаю великим досягненням збільшення експорту безпосередньо на ринки країн Європейського Союзу. За минулий рік ми ескортували в ЄС продукції більше, ніж на 6 мільярдів доларів. Це вражає. За останні роки, попри ситуацію, яка є в Україні (війна) — це, як на мене, найбільше досягнення. Ми суттєво збільшили товарообіг з ЄС. Це добре. Це високомаржинальні ринки, гарантія оплати, нова
сертифікація, нові параметри якості.
Якщо вже згадали про європейський ринок, то як
оцінюєте перспективи поставок насіння на ринки
Європи? Багато компаній, які спеціалізуються на насінні, говорять, що це вже політичне питання, що всі нормативні акти є, а рішення нема…
І Українська насіннєва асоціація, і учасники ринку, ми всі працюємо над тим, аби уніфікувати законодавство України з ЄС. Багато що вже зроблено. Зараз «м’яч» — на полі Європейського Союзу. Європарламент має прийняти рішення. Рано чи пізно це відбудеться.
Чому? Тому що практично всі великі світові гравці є в Україні. Вони працюють, продовжують інвестувати в Україну. І рано чи пізно, у тому числі завдяки глобальним гравцям, ринки ЄС відкриються.
Якщо зазирнути в майбутнє, як ви бачите аграрний сектор і власне себе? На поточний момент Ви генеральний директор компанії. Це кульмінація кар’єри, чи ваша основна вершина десь ще чекає на Вас?
Є такий вираз: «Якщо хочеш розсмішити Бога, то розкажи йому свої плани». Звичайно, є в мене амбіції, я ще не повністю реалізував ті плани, які ставив перед собою на цій посаді.
Сьогодні я працюю в компанії «Лімагрейн» і ми разом розвиваємося. Ми рухаємося в одному напрямку з колегами, з партнерами, мені приємно з ними працювати. Я дійсно люблю свою справу. І це найголовніше, що спонукає щодня ходити на роботу та виконувати свої обов’язки.
Можете коротко описати робочий день. Ви приходите перший на роботу, чи як начальник десь затримуєтеся?
Приходжу в офіс приблизно о 8:00. Коли йду? По-різному, як виходить. Можу і о 21:00, а можу і о 22:00. Не забувайте, що я працюю в компанії, головний офіс якої у Франції, а в нас година різниці з французами. Загалом досить-таки ненормований робочий день. Але мене влаштовує.
Знаєте, один із наших героїв запропонував, щоб інші співрозмовники «Агро Перспективи» продовжили речення: «Хочу, щоб в Україні було, як… » Як де? Хочете, щоб в Україні було, як у Франції?
Знаєте, ми в Україні все ж таки відрізняємося. У нас свій шлях. Я хочу, щоб Україна, перш за все, була повністю незалежна, в усіх сенсах цього слова.
Я хочу, щоб люди, які тут народилися, які роблять перші кроки, котрі тут навчаються, залишалися жити в цій країні. Більше того, я хочу, щоб люди, які виїхали недавно чи давно, в Канаду, в ЄС, в Америку, поверталися додому з новими ідеями, поверталися в Україну з інвестиціями, розвивали тут
власний бізнес. І всі разом будемо робити нашу державу заможною. І ще раз повторю: незалежною, особливо з економічної точки зору.
